E-mail:  00731407@mail.gov.ua  ;  gal_rda@i.ua
8 грудень 2019
Пошук
Розширений пошук

Реєстрація

Логін
Пароль
Увійти
Реєстрація
Урядові сайти

 

 

http://www.rada.gov.ua/


 


Карта Галицького району


АКЦІЇ


В рамках проведення Всеукраїнської акції "16 днів проти насильства"

Відеоролик "Розірви коло"


Соціальна реклама


Твій добробут залежить від тебе


Відстоюй свої права на якісні житлово-комунальні послуги


Будь відповідальним власником - створи ОСББ



Авторські роботи переможців творчого конкурсу учнівських робіт приуроченого темі Голодомору
 На головну

 

Чорна сторінка історії

(Монолог юного українця)

Голодомор... Крик, розпач, бажання жити і жовта смерть, після якої вічність, що чекала на мучеників святої української землі.

Голодомор — чорна сторінка, яку все ж не можна вирвати з багато-страждальної історії нашої Вітчизни.

Горить яскравим полум’ям свічка, без слів промовляючи імена тих Іванів, Оксан, Микол, Марій, Петрів, що мільйонами гинули по Вкраїні.

Сталін з його аморально-партійною номенклатурою підписав смертний вирок, що не підлягав   оскарженню.

Йшов 1932. Випростались дужі колоски, що немов самі намагались вирватись з цього ярма, пахла потом, руками трудящих хліборобів пшениця, налита сонцем. Але в одну мить не стало святого хліба. Минули дні радості, праці, потроху згасало життя. А далі — тільки темна невідомість.

За що ти це заслужив, український народе? Чому стогне твоя земля? Чому довкола руїна, пухлі трупи, невблаганна смерть? Чому кричить диким голосом над своєю маленькою мертвою дитиною мати? Невже це кінець світу?

Хто ти є, Сталіне? Владика життя, що обирає, кому його залишити, а в кого забрати?.. Намісник диявола на Землі?..

1932-1933 роки... Ці числа написані кров’ю. Голі, безтілесні душі снують по багатостраждальній землі. Де ж ти тепер, «світлий комунізме», добробуте, достатку? Дай мені відповідь!.. Мовчанка, глуха тиша...

Скільки тих Катранників Барки, Марій Самчука по Україні? Скільки їх і за що їм це все?

Чому, проклинаючи усе, припадає до землі устами трудящий? Чому матір вбиває сина, щоб приглушити тваринний інстинкт поживи? Невже вмерла її душа?

За що боролись козаки, січові стрільці, петлюрівці? Щоб ти, Людино, як тварина, їла траву, гнилля, свого брата? І сьогодні на ці питання ніхто не може відповісти.

Український народе, Ти — нездоланний! Ти вічний! Ти могутній! І Ти переможеш усе. Тебе пам’ятатиме світ, доки житиме свята, єдина і соборна Україна.

Павло Лодин, учень 7 кл. Галицької гімназії

 

 

А весна настане?..

Тяжкі часи настали, ох тяжкі! По селах люди мруть, наче мухи. Різні снуються чутки по окрузі.

На Миргородщині сталася небувала історія: батько, щоб урятувати найстаршу дитину, зарізав двох молодших. Страшний голод забрав дружину, стареньких батьків, а тепер дібрався й до нього. Ох, як мучився з дрібними дітьми. Ніхто не знав, як він жив, що робив, де діставав шматочки хліба. Навіть сусіди і то намагалися не заходити до хати. Та й сам батько забороняв дітям відчиняти двері стороннім. У хаті було холодно, десь-колись протопить піч. І так зимував з дітьми на печі. Все ж таки рідна кров!..

День за днем, приходячи додому, заставав дітей на печі.

— Татусю, ми хочемо їсти, — промовив найстарший син Іванко.

— Діти, діти, а що ж я можу дати вам їсти? Ось три картоплинки мерзлі випорпав у полі, беріть і запечіть.

Іванко зліз із печі, розклав вогонь. За півгодинки діти, як ті щенята коло голої кістки, коло тих картоплин заходилися.

А в батьковій голові зароїлися думки, що переросли у своєрідний монолог:

— Що я маю робити, чим вас догодувати хоча б до першої зелені? Наварили б лободи і начинили животи...

Діти не звертали увагу на батькову бесіду, бо так він говорив кожного дня. Вони сиділи на печі. Дивитися на них було страшно. Серце щеміло від болю. Один Бог знає, як ті дрібненькі кісточки трималися вкупі, кісточки, обведені шкірою.

— Що я маю робити? Як жити? - повторив батько.

Страшна думка гострим лезом торкнулася до мозку і заставила серце загупати у грудях гучніше. Піт облив, у грудях щось стиснуло і не давало дихати. Так йому стало, наче хто тяжкий камінь на груди поклав. Ураз почорнів, очі запали в середину орбіт...

Дні йшли за днями. Просвітку не було. І виходу батько не бачив, хіба якось увечері, прийшовши до хати, приніс у голові тяжку думу...

Підійшов, узяв найменшого Михайлика на руки та й вийшов із хати. Попрямував у хлів, узяв ножа і тремтячою рукою перерізав дитині горло.

До грудей прибувала кров, у голові стукало так, наче хто бив молотком, з очей лились сльози. Десь із глибини вирвався звірячий крик.

Діти сиділи на печі і гадки не мали, куди тато взяв Михайлика. Може пішов до сусідів просити шматка хліба.

Через якусь мить батько з’явився у дверях. Весь чорний, як земля, тільки чуб побілів.

— Татку, татку, а де Михайлик? — запитали діти.

— Михайлику уже добре, він тепер не хоче їсти, не буде плакати...

— Татку, і я хочу, — промовила Софійка.

— Знаю, доню, знаю! Ходімо зі мною.

Він узяв на руки маленьку донечку, в очах якої світилася надія. Ручки обвили його шию. І в той час ноги неначе підкосило. Батько присів на лаву.

— Татку, ідемо вже. Я теж хочу їсти, — промовила донечка.

— Ідемо..., йдем, доню,... уже  йдем...

Вони вийшли з хати. Довго батька не було, а коли прийшов, то був сивий, опущений, спустошений, чорний, чорніший від землі. В руках він тримав якийсь оберемок.

— Татусю, а де братчик і сестричка? — запитав Іванко.

— Тут, синку, тут, — відповів батько, — зараз будемо готувати вечерю.

Іванко усе зрозумів. Очі почервоніли, залились сльозами, на серці стало важко-важко.

Батько розвів вогонь у печі і поклав запікати дитячі кістки, а потім вийшов із хати...

... Вийшов і пішов... Пішов, куди очі дивляться... Він уже не хотів жити... Якихось два тижні треба б ще витерпіти, та не зміг... Але знав, що Іванкові до першої трави вистачить тих запечених кісточок...

Богдан Стасюк, учень 7 кл. Галицької гімназії

 

Новела «Навіки замовкла»

Надворі буяла весна...

Яскраве сонячне проміння купалося у бездонній блакиті неба. Срібно-білі хмаринки, що час від часу пробігали по небосхилу, лише на мить затінювали собою небесне світило. І тоді здавалося, що небо зливалося з землею. Воно нахилялося так низько, що зачіпало своїм крилом землю, квітучі сади, буйно-зелені дерева. І чомусь найдовше зависало над кущем бузини, що розквітнув на причілку хати.

Надворі буяла весна...

А в хаті, на широкому тапчані, лежала мама. Вона помирала... від голоду.

П’ятирічний Василько, який сидів неподалік на ослінчику, раз у раз намагався зазирнути неньці у вічі. Він ніяк не міг збагнути, чому мати мовчить і весь час дивиться у стелю, не встає і не кличе його, свою кровинку, на вулицю погуляти в саду. Адже там така краса!..

Маруся і Даринка, старші Василькові сестри, склавши на грудях маленькі рученятка, мовчки стояли біля матері. Вони були такі худі й знесилені, що аж світилися. Дівчатка стояли, мов задубілі. І лише у великих карих оченятах ще жевріла іскорка життя.

Ніхто з дітей навіть не помітив, як на порозі з’явився дід Хома, жебрак із сусіднього села. Він довго молився, щось промовляв сам до себе, а відтак вийняв із торбини, що звисала через плече, дві задубілі, як камінь, картоплини, поклав їх на стіл і тихо прошепотів:

— Діти, рятуйте маму!.. Обкладіть її листям бузиновим. Хай воно витягне вогонь із тіла...

Почувши це, Маруся і Даринка кинулись мерщій на вулицю. Вони ламали гілки бузини, обкладали ними тіло матері, прикладали до рук, до ніг, а голову неньки заквітчали цвітом з бузини.

Мати мовчала. У неї не було навіть сили, аби вимовити хоча б словечко своїм донечкам.

— О Боже! — прошепотіла сусідка з порога і мовчки поклала окраєць хліба біля матері.

Неньчині вуста на мить затріпотіли, і вона лагідно по-материнськи ледь чутно прошепотіла:

— Діточки, розділіть між с-о-б-о-ю...

Сказала і навіки замовкла.

...Надворі буяла весна. Легенький весняний вітерець зривав із розквітлих дерев білий, як сніг, цвіт і встеляв ним землю. Бджілки-трудівниці старалися. Вони не пропускали жодного суцвіття. Усе віщувало хороший урожай яблук, груш. Шкода, що мати вже їх не скуштує...

Ружена Дідух, уч 6 кл. Галицької гімназії

 

Смак хліба

Цей хліб, що світить на моїм столі,

Поборює мою печаль і стому.

Дмитро Павличко

Була зима. Вечірні сутінки швидко огортали село.

Опісля молитви люди вкладалися спати. Цього вечора Мотря довго молила Бога – її малолітній Іванко лежав;опухлий від голоду і благав ледь чутним голоском:

– Мамо, дайте шматочок хліба, малесеньку скориночку... хліба...

– Спи, моя кровиночко, спи. Завтра батько принесе, – відповіла Мотря, ледь стримуючи сльози.

Сили швидко покидали її, тому і незчулась, як заснула. Але сон той не був солодким і спокійним. Бачиться їй поле колосків. Вона жне урожай, а потім випікає запашну паляницю. Ось і діточки прибігли до столу. Всі радісні і веселі. Немає голоду, не чути ніякого плачу.

Прокинулась... Уже світало. Сонячне проміння ледь-ледь прорізало захмарене небо.

Ось повернувся і її чоловік Микола. Він довго чекав біля скотомогильника, щоб роздобути хоча б якусь їжу, але так нічого і не приніс. Мотря, позбавлена останньої надії, поглянула на своїх діточок: Іванка, Марусинку, Олечку і ще зовсім маленького Володю. Йому ще і року не було. Мотря гірко заридала. Вийшла на вулицю, щоб попросити хоч граминку молока.

У селі не було чути жодного звуку. Приїхала підвода, щоб забрати трупи. Мотря завмерла – її сусідка винесла із хати три маленьких тільця – своїх дітей. А вони ж такі маленькі! Найстаршому було всього п’ять рочків...

– У чому ж вони винні? За що?! – подумки вигукувала Мотря, бо сил, щоб промовити це, уже не залишилось.

Повернувшись додому після важких пошуків їжі, вона з жахом побачила свого чоловіка. Він, збліднувши, стояв навколішки біля колиски – голод забрав їхню найменшу дитину. Сил не було, ні щоб плакати, ні тужити, тому мовчки забрали Володю і поховали біля деревця.

Знову наступив вечір. Холодно. Голодно. Темно і страшно. Ніхто не знав, кого із них забере ранок.

До приходу весни уже залишалось дуже мало, а сил, щоб чекати її, було все менше і менше.

Села вимирали одне за одним. Не подавала голосу на подвір’ях худоба чи птиця – все забрали до колгоспу. Замовкли церковні дзвони, яких так радісно чекала дітвора.

Вперше після часів Володимира Великого людей ховали без хрестів, без панахиди. Мовчки вимирали родини, хутори і цілі села... Україна від Дінця до Збруча перетворилася на беззвучне пекло.

До приходу весни Мотря залишилася з двома малими дітьми. Олечці виповнилось дев’ять, а Марусі – чотири.

І ось вона – довгоочікувана, така бажана весна! Уже й потроху починає з’являтися лобода. Мотря назбирає її, підсмажить. Жити стало трішки легше. Діти стають веселішими. Уже не пухнуть, а починають відновлювати свої сили.

За весною уже і літо завітало у село. Якось тримаються люди. Тут вже і урожай хліба пора збирати.

Заплакана Мотря пече хліб. Усе як у сні. Тільки Миколи, Іванка і Володі немає з ними. Не дочекались...

Поставила паляницю на стіл – дух розі-йшовся по цілій хаті! Олечка з Марусею прибігли і, повні радості, заходилися їсти...

Село почало оживати. Пройшло немало часу, поки на вулицях знову було чути дитячий сміх.

А Мотря, плачучи над хлібом, стоїть перед могилами дітей і щиро просить вибачення:

– Діточки мої, мої любі... Ви ж так просили хлібчика... Простіть мене...

Тепер завжди на столі у Мотрі стоятиме свічечка і лежатиме хліб, такий жаданий і запашний, политий гарячими слізьми, який обпікає серце і душу.

Олена Славська, учениця 11-А кл. Галицької ЗОШ І -ІІІ ст. №1




 

 

banner

banner

Івано-Франківська обласна державна адміністрація

Галицька районна рада

 

Галицька міська рада

Національний заповідник "Давній Галич"

Галицький національний природний парк

ГАЗЕТА "ГАЛИЦЬКЕ СЛОВО"

Прогноз погоди

Погода в Галичі 

Оголошення

.

«Рекомендації про включення до тендерної документації вимог при проведенні відкритих торгів щодо харчування дітей у закладах освіти в Івано- Франківській області»

.
Щодо опитування експортерів
Шановні краяни!
Увага! Говорить управління з питань цивільного захисту обласної державної адміністрації. Проводиться перевірка системи оповіщення. Прослухайте наступне повідомлення : довге уривчасте звучання сирен, гудків підприємств, а також передача їх мережею радіомовлення означає попереджувальний сигнал „Увага всім”. Почувши цей сигнал необхідно ввімкнути радіо, радіотрансляційні, телевізійні приймачі для прослуховування термінового повідомлення. Шановні краяни! Якщо Ви опинились у надзвичайній ситуації або Вам про неї стало відомо, дзвоніть за телефоном 101.
.

Інформація щодо організації та проведення призову громадян України на строкову військову службу восени 2019 року

.

Інформація щодо призову громадян України на строкову військову службу у жовтні-грудні 2019 року

.

Оголошення про проведення міжнародного фотоконкурсу "Вікі любить пам’ятки". Інформація за посиланнями : if.wlm.org.ua або wlm.org.ua/lists

.

До відома водіїв та перевізників Галицького району!

.

Оголошення про намір передати в оренду об’єкти, що належать до спільної комунальної власності територіальних громад сіл, міста Галицького району …(детальніше)>>>

.

Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Серце до серця» інформує: 

- з 4 до 10 січня 2020р. заплановано міжнародну культурно-просвітницьку поїздку «Різдвяні канікули» до Словаччини, Австрії, Чехії й Угорщини;

- з 23 квітня до 01 травня 2020р. заплановано міжнародну культурно-просвітницьку поїздку «Європейська співдружність» до Польщі, Німеччини, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу;

- з 2 по 17 травня 2020р. заплановано культурно-освітню поїздку «Південноєвропейський досвід у реалізації політики сфери культури, освіти, охорони здоров’я, соціальної політики» до Угорщини, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Франції, Іспанії, Португалії, Монако, Італії та Словенії 

- з 9 по 18 серпня 2020 року відбудеться культурно-освітня поїздка з організацією міжнародного семінару «Північноєвропейський досвід у реалізації політики сфер культури, освіти, охорони здоров'я та соціальної політики» з відвідуванням Польщі, Швеції, Норвегії та Данії.

Конкурси, фестивалі, виставки
 
 

Усі права застережені. При використання будь-яких матеріалів посилання на сайт обов'язкове.


Розробник: ЗАТ "Софтлайн" © Веб-портал органів державної влади та органів місцевого самоврядування Івано-Франківської області