Результат пошуку зображень за запитом "тризуб україни" 

 

 

22 жовтень 2019
Пошук
Розширений пошук

Реєстрація

Логін
Пароль
Увійти
Реєстрація
Інститути влади

 


 


Проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення”
 На головну / Відділ у Рогатинському районі ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області

Проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення”

 

 

Закон УкраЇни

 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення

__________________________________

 

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1 у Земельному кодексі України(Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3—4, ст. 27; 2006 р., № 21, ст. 170; 2008 р., № 27—28, ст. 253, № 48, ст. 358):

1) у статті 20:

частину першу після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:

Визначення цільового призначення земельних ділянок у межах певної категорії земель здійснюється органами державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні таких земельних ділянок.”;

абзац другий відповідно вважати абзацом третім;

частину третю доповнити абзацом такого змісту:

“ Зміна цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) допускається лише для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності.”;

2) у статті 22:

пункт «а» частини третьої після слів «випасання худоби,» доповнити словами «ведення фермерського господарства»;

пункт «б» доповнити словами «та для ведення фермерського господарства»;

доповнити частинами шостою та сьомою такого змісту:

“6. Не можуть продаватися або іншим способом відчужуватися (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті):

земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності;

земельні ділянки, що були сформовані внаслідок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) або у результаті їх поділу та об’єднання;

земельні частки (паї).

7. Відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), зазначених у частині шостій цієї статті, допускається у випадках:

а) безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами у порядку, встановленому статтею 118 цього Кодексу;

б) спадкування за законом або заповітом, а також переходу земельної ділянки у власність держави або територіальної громади в порядку визнання спадщини відумерлою;

в) міни земельної ділянки на іншу земельну ділянку, зазначену у частині шостій цієї статті;

г) викупу пам’яток культурної спадщини у власність держави;

ґ) відчуження земельної ділянки для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності;

д) відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства відповідно до статті 81 цього Кодексу;

е) реквізиції або конфіскації земельної ділянки;

є) добровільної відмови власника від права на земельну ділянку.”;

3) у статті 25:

у частині першій слова “земельні ділянки” замінити словами “сільськогосподарські угіддя, крім тих, що залишаються у державній або комунальній власності, ”;

частину восьму викласти в такій редакції:

“8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян та надані у користування сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або передані у власність держави або територіальної громади”;

4) частини першу та другу статті 28 викласти в такій редакції:

“1. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть належати на праві власності та користування.

2. Право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення може набуватися такими підприємствами, установами та організаціями шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. ”;

5) у статті 37:

у частині першій слова “у власність або оренду землі сільськогосподарського та” замінити словами “в користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення та у власність або користування земельні ділянки”;

у частині другій слова “оренду землі” замінити словами “користування земельні ділянки”;

6) у статті 81:

пункт “а” частини першої викласти в такій редакції:

“а) придбання земельних ділянок у випадках, визначених цим Кодексом, за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами”;

доповнити частиною п’ятою такого змісту:

“5. У разі припинення громадянства України власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення, такі земельні ділянки протягом року з дати припинення громадянства підлягають відчуженню.”;

7) у частині першій статті 82:

Пункт “а” після слова “придбання” доповнити словами “земельних ділянок, у випадках визначених цим Кодексом”;

8) у статті 93:

частину четверту викласти в такій редакції:

“4.Строк дії договору оренди земельної ділянки визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни та не може бути менше 14 років, а у разі розміщення на земельній ділянці багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення – з урахуванням очікуваного періоду корисного використання відповідного багаторічного насадження, але не більше максимального строку дії договору оренди землі, визначеного законом.”;

у частині п’ятій слова “крім випадків, визначених законом” замінити словами “відповідно до закону”;

9) статтю 130 викласти в такій редакції:

“Стаття 130. Покупці земельних ділянок сільськогосподарського призначення

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути:

а) держава в особі Ради міністрів Автономної Республіки Крим та відповідних органів виконавчої влади, які передають земельні ділянки державної власності у власність та користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу;

б) територіальні громади села, селища, міста в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад;

в) громадян та юридичні особи, крім випадків, передбачених частиною шостою статті 22 цього Кодексу.”;

10) пункти 13, 14, 15 Розділу Х “Перехідні положення” виключити;

2. у Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40—44, ст. 356; 2008 р., № 48, ст. 358):

1) у статті 1277:

частини першу та третю викласти в такій редакції:

“1. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, крім випадку визнання спадщини відумерлою на земельні ділянки (земельні частки (паї)).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, щодо земельних ділянок (земельних часток (паїв)), орган місцевого самоврядування або відповідний орган виконавчої влади який передає земельні ділянки державної власності у власність та користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, зобов'язаний подати до суду за місцем розташування земельної ділянки заяву про визнання спадщини відумерлою.”;

“3. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини крім випадку визнання спадщини відумерлою на земельні ділянки (земельні частки (паї)).

Спадщина, визнана судом відумерлою на земельні ділянки (земельні частки (паї)), переходить у власність територіальної громади за місцем розташування земельної ділянки, а на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, – у власність держави. ”;

у частині четвертій слова “Територіальна громада” замінити словами “Держава, територіальна громада”;

 

3. У Законі України “Про оренду землі” (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 10, ст. 102; 2008 р., № 27—28, ст. 253, № 48, ст. 358; 2010 р., № 5, ст. 40):

1) статтю 8-1 викласти в такій редакції:

“Стаття 8-1. Відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки

Право оренди на земельну ділянку може бути відчужено її орендарем на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод, внесено до статутного капіталу, якщо інше не передбачено у договорі оренди.

Угоди про перехід права оренди земельної ділянки укладаються у письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження права оренди земельної ділянки, є відповідний договір оренди.

На договорі оренди земельної ділянки нотаріус, який посвідчує перехід права, робить відмітку про відчуження права оренди та здійснює його державну реєстрацію. Новий договір оренди не укладається.

Особа, на користь якої відчужено право оренди, протягом 14 робочих днів після державної реєстрації    відчуження права оренди повідомляє орендодавця про набуття права оренди. До письмового повідомлення додається витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.”;

2) у статті 19:

частину третю викласти в такій редакції:

“При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни та не може бути менше 14 років, а у разі розміщення на земельній ділянці багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення – з урахуванням очікуваного періоду корисного використання відповідного багаторічного насадження, але не більше максимального строку дії договору оренди землі, визначеного законом.”;

після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

“У випадку закінчення строку договору оренди земельної ділянки до збору орендарем урожаю культур, що вирощувалися ним на такій ділянці, орендар має право на збір відповідного урожаю, а орендодавець зобов’язаний не чинити перешкод у зборі такого урожаю орендарем.”;

частину четверту відповідно вважати частиною п’ятою;

3) частину першу статті 31 доповнити новим абзацом такого змісту:

“невиконання умов договору оренди землі щодо строків виплати орендної плати.”;

4) доповнити статтею 31-1 такого змісту  :

«Стаття 31-1. Особливості припинення договору оренди землі у разі невиконання умов щодо строків виплати орендної плати.

У разі якщо у місячний строк з дня закінчення строку виплати орендної плати передбаченого договором, орендар не виплатив орендодавцю належної орендної плати, орендодавець може скористатися правом припинення договору оренди землі.

Орендодавець, який має намір скористатися правом припинення договору оренди землі, зобов’язаний повідомити про це орендаря листом-повідомленням.

У місячний термін з моменту направлення листа-повідомлення договір вважається недійсним, що є підставою для скасування державної реєстрації права оренди. ”.

 

4. у Законі України “Про фермерське господарство” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 45, ст. 363):

1) у статті 7:

у частині першій абзац перший та другий викласти в такій редакції:

“1. Для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства громадяни подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.”;

частину другу викласти в такій редакції:

“2. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність вимогам частини першої цієї статті, невідповідність вимогам місця розташування об’єкта  вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується та затверджується в порядку, встановленому Земельним кодексом України.”;

частину третю виключити;

абзац другий частини четвертої виключити;

частину шосту виключити;

у частині сьомій після слів “Земельні ділянки” доповнити словами  “можуть надаватися”.

5. у Законі України “Про іпотеку” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 38, ст. 313):

1) у статті 5:

частину сьому викласти в такій редакції:

“Предметом іпотеки може бути право оренди, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна. Таке право оренди, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном.”;

доповнити частиною восьмою такого змісту:

“Не може бути предметом іпотеки земельна ділянка сільськогосподарського призначення. ”;

2) частину другу статті 15 виключити.

 

IІ. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські науково-дослідні установи та навчальні заклади, сільські професійно-технічні училища та загальноосвітні школи, несільськогосподарські підприємства, установи та організації, релігійні організації, оптові ринки сільськогосподарської продукції, які набули у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення до набрання чинності цим Законом, зберігають право власності на такі земельні ділянки.

3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. 

 

Порівняльна таблиця

до проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення”

 

Зміст положення (норми) чинного законодавства

Зміст відповідного положення (норми) проекту акта

Земельний кодекс України

Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок

1. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок

1. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

норма відсутня

 

Визначення цільового призначення земельних ділянок у межах певної категорії земель здійснюється органами державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні таких земельних ділянок.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

2. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

3. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться:

щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою;

щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Відмова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

2. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

3. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться:

щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою;

щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Відмова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Норма відсутня

Зміна цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) допускається лише для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності.

Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

 

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

4. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

5. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

 

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

 

3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення фермерського господарства, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та для ведення фермерського господарства;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян   - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції                  - для розміщення власної інфраструктури.

4. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

5. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Норма відсутня.

 

6. Не можуть продаватися або іншим способом відчужуватися (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті):

земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності;

земельні ділянки, що були сформовані внаслідок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) або у результаті їх поділу та об’єднання;

земельні частки (паї).

Норма відсутня.

 

7. Відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), зазначених у частині шостій цієї статті, допускається у випадках:

а) безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами у порядку, встановленому статтею 118 цього Кодексу;

б) спадкування за законом або заповітом, а також переходу земельної ділянки у власність держави або територіальної громади в порядку визнання спадщини відумерлою;

в) міни земельної ділянки на іншу земельну ділянку, зазначену у частині шостій цієї статті;

г) викупу пам’яток культурної спадщини у власність держави;

ґ) відчуження земельної ділянки для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності;

д) відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства відповідно до статті 81 цього Кодексу;

е) реквізиції або конфіскації земельної ділянки.

є) добровільної відмови власника від права на земельну ділянку.”;

Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організаційземельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

1. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організаційсільськогосподарські угіддя, крім тих, що залишаються у державній або комунальній власності, передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров’я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян та надані у користуваннясільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або передані у власність держави або територіальної громади.

Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств

1. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності.

 

2. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

 

Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств

1. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть належати на праві власності та користування.

2. Право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення може набуватися такими підприємствами, установами та організаціями шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Стаття 37. Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю

1. Приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

 

 

2. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Стаття 37. Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю

1. Приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення та у власність або користування земельні ділянки іншого призначення для ведення підсобного господарства.

 

2. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в користування земельні ділянки сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Стаття 81. Право власності на землю громадян

1. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

 

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

 

2. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

3. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

 

 

Норма відсутня

Стаття 81. Право власності на землю громадян

1. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання земельних ділянок у випадках, визначених цим Кодексом, за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

 

2. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

3. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

 

5. У разі припинення громадянства України власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення, такі земельні ділянки протягом року з дати припинення громадянства підлягають відчуженню.

Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб

1. Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

 

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб

1. Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання земельних ділянок, у випадках визначених цим Кодексом, за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Стаття 93. Право оренди земельної ділянки

 

4. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Стаття 93. Право оренди земельної ділянки

 

4. Строк дії договору оренди земельної ділянки визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни та не може бути менше 14 років, а у разі розміщення на земельній ділянці багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення – з урахуванням очікуваного періоду корисного використання відповідного багаторічного насадження, але не більше максимального строку дії договору оренди землі, визначеного законом.

5. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

5. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, відповідно до закону.

Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення

1. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути:

а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва;

б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

2. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування.

Стаття 130. Покупці земельних ділянок сільськогосподарського призначення

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути:

 

а) держава в особі Ради міністрів Автономної Республіки Крим та відповідних органів виконавчої влади, які передають земельні ділянки державної власності у власність та користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу;

б) територіальні громади села, селища, міста в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад;

в) громадяни та юридичні особи, крім випадків, передбачених частиною шостою статті 22 цього Кодексу.

Розділ X «Перехідні положення»

Розділ X «Перехідні положення»

13. На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Виключити.

14. До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств.

Виключити.

15. До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

(Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

 

Виключити.

Цивільний кодекс України

Стаття 1277. Відумерлість спадщини

1. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Стаття 1277. Відумерлість спадщини

1. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, крім випадку визнання спадщини відумерлою на земельні ділянки (земельні частки (паї)).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття щодо земельних ділянок (земельних часток (паїв)) орган місцевого самоврядування або відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність та користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, зобов’язаний подати до суду за місцем розташування земельної ділянки заяву про визнання спадщини відумерлою.

2. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

3. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

 

2. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

3. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, крім випадку визнання спадщини відумерлою на земельні ділянки (земельні частки (паї)).

Спадщина, визнана судом відумерлою на земельні ділянки (земельні частки (паї)), переходить у власність територіальної громади за місцем розташування земельної ділянки, а на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, – у власність держави.

4. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.

5. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

4. Держава, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов’язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.

5. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

Закон України «Про оренду землі»

Стаття 8-1. Відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності

Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків.

Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди.

Орендар, що має намір відчужити право оренди земельної ділянки за згодою орендодавця, подає особисто або надсилає рекомендованим листом орендодавцеві відповідну заяву.

Орендодавець у місячний строк з дня отримання заяви письмово надає орендарю згоду на відчуження права оренди земельної ділянки або вмотивовану відмову в наданні такої згоди.

У разі якщо в установлений цією статтею строк орендодавець не надав згоди на відчуження права оренди земельної ділянки або вмотивованої відмови в її наданні, орендар може відчужувати право оренди земельної ділянки через десять робочих днів з дня закінчення цього строку.

Відчужене право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Стаття 8-1. Відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки

Право оренди на земельну ділянку може бути відчужено її орендарем на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод, внесено до статутного капіталу, якщо інше не передбачено у договорі оренди.

Угоди про перехід права оренди земельної ділянки укладаються у письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження права оренди земельної ділянки, є відповідний договір оренди.

На договорі оренди земельної ділянки нотаріус, який посвідчує перехід права, робить відмітку про відчуження права оренди та здійснює його державну реєстрацію. Новий договір оренди не укладається.

Особа, на користь якої відчужено право оренди, протягом 14 робочих днів після державної реєстрації    відчуження права оренди повідомляє орендодавця про набуття права оренди. До письмового повідомлення додається витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 19. Строк дії договору оренди землі

При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою.

Стаття 19. Строк дії договору оренди землі

При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни та не може бути менше 14 років, а у разі розміщення на земельній ділянці багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення – з урахуванням очікуваного періоду корисного використання відповідного багаторічного насадження, але не більше максимального строку дії договору оренди землі, визначеного законом.

Норма відсутня

 

У випадку закінчення строку договору оренди земельної ділянки до збору орендарем урожаю культур, що вирощувалися ним на такій ділянці, орендар має право на збір відповідного урожаю, а орендодавець зобов’язаний не чинити перешкод у зборі такого урожаю орендарем.

Стаття 31. Припинення договору оренди землі

Договір оренди землі припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

ліквідації юридичної особи-орендаря;

відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Норма відсутня

 

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Стаття 31. Припинення договору оренди землі

Договір оренди землі припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

ліквідації юридичної особи-орендаря;

відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства)

невиконання умов договору оренди землі щодо строків виплати орендної плати.

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Норма відсутня

Стаття 31-1. Особливості припинення договору оренди землі у разі невиконання умов щодо строків виплати орендної плати.

У разі якщо у місячний строк з дня закінчення строку виплати орендної плати передбаченого договором, орендар не виплатив орендодавцю належної орендної плати, орендодавець може скористатися правом припинення договору оренди землі.

Орендодавець, який має намір скористатися правом припинення договору оренди землі, зобов’язаний  повідомити про це орендаря листом-повідомленням.

У місячний термін з моменту направлення листа-повідомлення договір вважається недійсним, що є підставою для скасування державної реєстрації права оренди.

Закон України «Про фермерське господарство»

Стаття 7. Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства

1. Для отримання (придбання) у власність або в оренду 
земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до  відповідно районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення 
фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільськомугосподарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.  

Стаття 7. Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства

1. Для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства громадяни подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

 

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

2. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у 
власність або в оренду районна або міська  державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та 
затверджується відповідно до закону.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

2. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність вимогам частини першої цієї статті, невідповідність вимогам місця розташування об’єкта  вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується та затверджується в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

3. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.  

Виключити

4. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки  для  ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості),  видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди.

4. У разі відмови органів державної влади та органів 
місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки 
 для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Виключити

Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

5. Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.  Це положення не поширюється  на  громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

5. Громадянам України - членам фермерських господарств 
передаються безоплатно у власність надані їм у користування
 
земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена
 
сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. 
 Це положення не поширюється  на  громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

6. Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у частині 5 цієї статті, передаються громадянам  у приватну власність для ведення фермерського господарства  на підставі цивільно-правових угод.

Виключити

7. Земельні ділянки надаються громадянам для ведення 
фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, 
 наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

8. Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за   винятком невеликих - до 5 гектарів ділянок лісів у складі  угідь фермерського господарства і невеликих - до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

7. Земельні ділянки можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

8. Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за   винятком невеликих – до 5 гектарів ділянок лісів у складі  угідь фермерського господарства і невеликих – до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

Закон України «Про іпотеку»

Стаття 5. Предмет іпотеки

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки несе іпотекодавець, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Стаття 5. Предмет іпотеки

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки несе іпотекодавець, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна. Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном.

Предметом іпотеки може бути право оренди, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об’єкт нерухомого майна. Таке право оренди, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном.

Норма відсутня

Не може бути предметом іпотеки земельна ділянка сільськогосподарського призначення.

Стаття 15. Особливості іпотеки земельних ділянок

Реалізація переданих в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення при зверненні стягнення на предмет іпотеки здійснюється на прилюдних торгах. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути особи, визначені Земельним кодексом України.

Стаття 15. Особливості іпотеки земельних ділянок

Виключити

 ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення ”

 

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Відповідно до Конституції України земля, є об'єктом права власності Українського народу.

Земельний Кодекс України визначає пріоритетність земель сільськогосподарського призначення.

З метою захисту права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення державної власності розроблено проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення ”.

Зазначеним законопроектом пропонується не продовжувати дію мораторію (заборони на відчуження та зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення), а зробити цю норму постійно діючою, що дасть можливість захистити права 7 мільйонів селян, які набули права на земельну частку (пай) загальною площею майже 28 мільйонів гектарів, а також не допустити скуповування земель сільськогосподарського призначення державної власності, яких на сьогодні нараховується трохи більше 10 млн. га.

Також законопроектом встановлюється мінімальний термін оренди земель сільськогосподарського призначення. Адже майже дві третини договорів оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються товаровиробниками на підставі договорів оренди, що укладені на строк до 5-6 років, що не сприяє ефективному господарюванню на землі, здійсненню видатків на заходи з охорони земель. А це призводить до зростання площ земель, що зазнали впливу ерозії. Більше 30% земель охоплені тією або іншою формою ерозії.

Законопроектом, також пропонується врегулювати питання, можливості розірвання орендодавцем, в односторонньому порядку, договорів оренди Розв’язання цих та інших проблем, спричинених діючим мораторієм на купівлю-продаж сільськогосподарських земель, потребує прийняття Закону України “Про обіг земель сільськогосподарського призначення”.

2. Мета і шляхи її досягнення

Основною метою законопроекту є введення повної заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення, які забезпечують товарне сільгоспвиробництво, законодавче закріплення шляхів і правових механізмів подальшого розвитку відносин сільськогосподарського землекористування і власності на землі сільськогосподарського призначення на загальноприйнятних у суспільстві засадах в їх тісній ув’язці з комплексом супутніх соціально-економічних, демографічних, юридичних, та інших факторів, а також зняття соціальної напруги з земельних відносин у сфері сільськогосподарського землекористування, удосконалення інституту оренди сільськогосподарських земель та платності землекористування.

Найбільш оптимальним способом розв’язання проблем, спричинених діючим мораторієм на купівлю-продаж сільськогосподарських земель, та досягнення мети законопроекту є удосконалення інституту оренди сільськогосподарських земель, що сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості та економічної віддачі сільськогосподарських земель, подоланню наслідків надмірної парцеляції таких земель.

З метою забезпечення сталого землекористування, раціонального та ефективного використання земель державної власності запроваджується мінімальний строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Сталий розвиток сільських громад та зміцнення продовольчої безпеки країни за рахунок загального збільшення державних та комунальних земель досягається через надання державі та територіальним громадам права спадкування за законом або заповітом, а також переходу земельної ділянки у власність територіальної громади в порядку визнання спадщини відумерлою; викупу земельних ділянок для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності; викупу земельних ділянок у іноземних осіб та осіб без громадянства; реквізиції або конфіскації земельних ділянок.

3. Правові аспекти

Основними нормативно-правовими актами, що діють у даній сфері правового регулювання, є Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України та Закон України «Про оренду землі».

Реалізація закону передбачає внесення змін до Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про оренду землі», «Про фермерське господарство», «Про іпотеку».

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація акта не потребує додаткових матеріальних та інших витрат з державного та місцевих бюджетів.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект акта потребує погодження з Міністерством аграрної політики та продовольства України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України, Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

6. Регіональний аспект

Проект Закону України не стосується питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

6-1. Запобігання дискримінації

У проекті Закону відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

7. Запобігання корупції

У проекті акта відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення» буде розміщено на офіційному веб-сайті Держземагентства України з метою проведення громадського обговорення відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону України не стосується соціально-трудової сфери.

10. Оцінка регуляторного впливу

У разі прийняття запропонованого регуляторного акта до економічного обігу буде залучено право оренди на землі сільськогосподарського призначення, що позитивно вплине на ринкове середовище та надасть можливість державі, територіальним громадам, власникам земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних часток (паїв) реалізувати конституційне право.

Регуляторний акт відповідає вимогам Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

11. Прогноз результатів

Затвердження і практична реалізація Закону України “«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення»” матиме такі позитивні соціально-економічні наслідки:

збільшення інвестиційних можливостей аграрного сектора, зокрема, через розвиток іпотечного кредитування під заставу права оренди земель сільськогосподарського призначення;

раціональний перерозподіл земель сільськогосподарського призначення та оптимізація їх використання;

підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу земель сільськогосподарського призначення та забезпечення стратегічної продовольчої безпеки держави;

унеможливлення скуповування сільськогосподарських земель;

підвищення економічного благополуччя населення, створення на селі міцного економічно активного середнього класу;

поступове повернення у державну власність земель, які не мають ефективних власників;

посилення впливу держави та територіальної громади на земельно-господарські відносини на селі.

 

Голова Держземагентства України

С.Я. Рудик

 

 

 




Електронна пошта

rogatyn_rda@i.ua

 

Місця знаходження

захисних споруд

цивільного захисту

в Рогатинському районі

«Інтерактивна Карта»

 

     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНОНСИ ДЛЯ ЗМІ

 

 

 

Календар
 

Місцеві інформаційні

веб-ресурси

 

 

 

 

 

 

 



Розробник: ЗАТ "Софтлайн" © Веб-портал органів державної влади та органів місцевого самоврядування Івано-Франківської області