Зміни у правовому статусі аліментів

 

Відтепер аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Останні лише отримують та використовують їх від імені дітей.

Відповідно до статті 179 Сімейного кодексу України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Тобто, той з батьків, який проживає з дитиною наділяється правом самостійно ставити перед судовими органами питання щодо стягнення аліментів у твердій грошовій сумі або конкретної частки від доходу платника аліментів. До цього вибір форми стягнення аліментів здійснювався виключно за судовим рішенням.

2.  Зміна розміру аліментів.

З урахуванням останніх змін, мінімальний розмір аліментів збільшено. Відтепер суд не може визначити на дитину розмір аліментів менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (раніше було 30%).

Зокрема в статті 183 Сімейного кодексу України зазначається, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до статті 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Новацією стало врахування при призначенні аліментів наявностігрошових коштів, рухомого та нерухомого майна боржника.

Також відтепер при визначенні розміру аліментів братимуться до уваги витрати платника аліментів, щодо яких платником не доведено джерело походження цих коштів. Так у випадку, якщо платник аліментів офіційно не працевлаштований, не має офіційного доходу, але при цьому, наприклад, придбав автомобіль, то такі витрати можуть враховуватися при визначені судом розміру аліментів. Такі витрати будуть братися до уваги, лише якщо платник аліментів не зможе обґрунтовано довести джерело походження коштів.

Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім’ї, у якій виховується дитина. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.8 ст. 181 Сімейного кодексу України).

Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом Міністрів України. Таким чином відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року N 189 «Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме»,тимчасова допомога призначається у разі, коли:

·         рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується у зв’язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення;

·         стосовно одного з батьків здійснюється кримінальне провадження або він перебуває на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, якого визнано в установленому порядку недієздатним, а також перебуває на строковій військовій службі;

·         місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.

Тимчасова допомога призначається дитині віком до 18 років.

Тимчасова допомога призначається та виплачується за місцем проживання (перебування) одного з батьків, який утримує дитину, управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад.

Відповідно до частини 10 статті 181 Сімейного кодексу України, суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

3.  Зміна процедури стягнення аліментів.

Нововведенням сімейного та процесуального законодавства є розширення можливості застосування спрощеної процедури для отримання рішення про стягнення аліментів.

Так, стягнення аліментів може здійснюватися у наказному проваджені. Зокрема пунктами 4 та 4¹ частини 1 статті 96 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, щосудовий наказ може бути видано, у разі якщо:

·         заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

·         заявлено вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Суть наказового провадження у порівнянні із стандартним зверненням до суду із позовом (позовне провадження) полягає у значно спрощеному та більш оперативному розгляді питання по суті. Так, статтею 102 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що після прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження судовий наказ по суті вимог видається судом у триденний термін. Сам судовий наказ видається без виклику заявника, боржника та інших осіб, а також без проведення судового засідання.