14 листопад 2019
Пошук
Розширений пошук

Реєстрація

Логін
Пароль
Увійти
Реєстрація
Веб-ресурси

_


 

 

http://www.rada.gov.ua/


Біографія
 На головну

Великий Шевченко

Тарас Григорович Шавченко в оцінці літературної критики

Т. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено. 
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От, де люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

Дитинство та юнацькі роки (1814-1837 рр.)

 

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (по новому — 9 березня) 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта — поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. До володінь Енгельгардта належали також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.

Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей — старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 році Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.

У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. Як здавалося Тарасові, навчання в школі було нудним і нецікавим, бо доводилося вчити тільки склади та церковну грамоту.

У 1823 році, коли Тарасу було дев'ять років, померла його мати. Двома роками пізніше, у 1825 році помер і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому довелося пасти свиней, працювати разом з наймитами. Не витримавши такого життя, він переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, але і там на нього чекає напівголодне існування. І він вирішує їхати у Лисянку до диякона-живописця, щоб нарешті здійснити свою давню мрію — навчатися малярству. Та тут йому доводилось великими відрами носити воду із річки Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас тікає у село Тарасівку до дяка-маляра, але той відмовляє йому у навчанні. Втративши всяку надію стати маляром, Тарас повернувся в Кирилівку, де пас громадську череду.

У 1827-1829 роках Шевченко наймитував у кирилівського священика Григорія Кошиця, зрештою потрапив на панський двір — спочатку на кухню, а потім у «козачки» до самого Павла Енгельгардта в село Вільшана. На той час йому вже було 14 років.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно (нині Вільнюс — столиця Литви). Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра Яна Рустемаса. 
У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. І, згодом, у 1832 році той укладає угоду на чотири роки з Ширяєвим — різних живописних справ майстром — щодо навчання Шевченка.

У 1836 році Шевченко розписує театр у Петербурзі.

У вільний час, замальовуючи скульптури в петербурзьких імператорських парках, Шевченко випадково зустрічає Івана Сошенка (учня Птербурзької академії мистецтв), якого зацікавив обдарований юнак. Він вирішив допомогти художникові-початківцю на його тернистому шляху. Постійно давав йому поради і консультації, знайомив з відомими членами української громади в Петербурзі — Є. Гребінкою, В. Григоровичем, російськими художниками К. Брюлловим, О. Венеціановим, поетом В. Жуковським. Художній талант юнака привернув їхню увагу, і вони вірішили викупити його з кріпатства.

Навесні 1837 року К. Брюллов зайнявся справою викупу Шевченка. Написаний ним портрет В. Жуковського (1837-1838 рр.) був розіграний в лотерею, і за отримані кошти (2500 рублів) 25 квітня 1838 року Тарас отримав відпускну.


Рання творчість (1837-1843 рр.)

Шевченка зараховано до Академії мистецтв (до К. Брюллова), де він вчився впродовж 1838-1845 рр. і закінчив її зі званням «некласного вільного художника». Юнак з великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї — швидко здобуває знання. За успіхи у навчанні Шевченко одержав три срібні медалі, однак відсутність золотої медалі завадила йому одержати державну стипендію для продовження навчання в Італії.

У січні 1839 року його зарахували пансіонером Товариства заохочення художників. А в квітні цього ж року Шевченка нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. Наступного 1840 року він отримує срібну медаль 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак дає хліб собаці».

Водночас митця захоплює літературна творчість. У 1836-1837 роках він продовжує поетичну сторінку своєї біографії. За цей час ним була написана балада «Причинна», поема «Катерина», елегія «На вічну пам'ять Котляревському», поезії «Тополя», «До Основ'яненка». У 1840 році побачила світ збірка «Кобзар», що містила вісім творів: «Думи мої...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». А у кінці 1841 року — поема «Гайдамаки», в якій Т. Шевченко змалював яскраву картину боротьби українського народу проти одвічних ворогів — польських панів. «Кобзар» і «Гайдамаки» були зустрінуті позитивними відгуками і принесли Шевченкові славу поета з непересічним талантом.

Також у цей період з під пензля Шевченка-художника виходять малюнки «Козацький бенкет» (1838), «Натурниця» (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. Серед яких: «Марія» — малюнок до поеми О. С. Пушкіна «Полтава» (1840), «Знахарь» — до оповідань Квітки-Основ'яненка «Сила волі» (1841), «Зустріч Тараса Бульби з синами» до повісті «Тарас Бульба» (1842). Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина», 1842 рік.

У вересні 1841 року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину «Циганка-ворожка». 
Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. В 1842 році з'явився уривок з п'єси «Никита Гайдай», написаної російською мовою та поема «Слепая». У 1843 р. Шевченко завершив драму «Назар Стодоля», у 1844 р. в Петербурзі окремим виданням вийшла його поема «Гамалія».

 

Життя і творчість перед засланням (1843-1847 рр.)


Минуло чотирнадцять років з часу, коли Шевченко виїхав з України. 19 травня 1843 року Шевченко разом з Гребінкою повертається на Батьківщину. Поїздки Україною, їх було декілька (1843, 1845 і 1846 рр.), мали свій видбиток в подальшій творчості поета.

Він відвідував рідні місця, садиби місцевих поміщиків (В. Рєпніна, В. Закревського), які цікавилися культурою та сприяли її розвитку в Україні. Зупинявся в Качанівці у тодішнього її власника Г. Тарновського, в якого часто й подовгу гостював у 40-х роках і з яким деякий час листувався. Після смерті Тарновського було знайдено тільки два його листи; в одному з них повідомляється про надіслання до Качанівки картини Шевченка «Катерина».

Будучи у Києві, Шевченко познайомився з багатьма провідними українськими інтелектуалами: М. Максимовичем, П. Кулішем, М. Костомаровим та ін. П. Куліш допомагає йому отримати тимчасову посаду члена Київської археографічної комісії. У 1845-1846 рр., виконуючи завдання комісії, він їздив по Україні (Київщині, Полтавщині, Поділлю), збирав етнографічні матеріали, історичні документи, замальовував архітектурні та археологічні пам'ятки (ці замальовки стали основою художньої серії «Живописна Україна»).

Особливо тонко сприймав він чудову українську природу. Колоритні пейзажі рідної землі — «садок вишневий коло хати», могутній сивий Дніпро, широкі степи з почорнілими на них могилами, вітри, що пахнуть чебрецем і м'ятою, нескінченні горизонти — все це знав і любив Шевченко, все це з часом ожило в його поезії.

Важкі картини національного і соціального гніту, які він побачив в Україні, пробудили гострий протест поета проти російського панування та кріпацтва. Саме тому національно-визвольними мотивами пронизана його поезія, що ввійшла до збірки «Три літа», зокрема поеми «Сон» (1844), «Єретик» (1845), «Кавказ» (1845). У поемі «Сон» зображена картина страхітливої експлуатації селянства, вона пронизана ненавистю до поміщиків, царизму. У «Кавказі» Шевченко показав криваву епопею завоювання російським царизмом своїх колоній, перетворення Росії в «тюрму народів». Ця поема, яку таємно розповсюджували у великій кількості рукописних екземплярів, вперше була надрукована лише у 1859 р. в Лейпцігу у збірці «Нові твори Пушкіна і Шевченка».

Період «Трьох років» (1843-1845 рр.) став переломним у творчості Шевченка, який став загальновизнаним лідером національного відродження. У творах цього періоду митець сходить до рівня соціального пророка. 
Погляди Шевченка на проблеми національного життя України спричинили його зближення навесні 1846 р. з членами Кирило-Мефодіївського товариства. Привертали увагу й опозиційні настрої членів суспільства щодо кріпосницько-самодержавного ладу. Разом з М. Гулаком, Шевченко належав до його революційного кола. 

Наприкінці березня 1847 року почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства.

Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. Жандармам вдалося встановити зв'язок поета з тільки що розгромленим братством. Всі твори були конфісковані, а його відправили до Петербурга, де тримали в казематі «Третього відділення». 

 

Життя і творчість під час заслання (1847-1857 рр.)

6 квітня 1847 року Шевченка було відправлено під конвоєм до Петербурга і ув'язнено.

На допитах Шевченко поводився мужньо. Про твердість духу поета свідчить і той факт, що перебуваючи в ув'язненні він не переставав писати і малювати. Під час слідства, яке тривало півтора місяця, Шевченко написав тринадцять віршів («Ой одна я, одна ...», «За байраком байрак ...», «Мені однаково ...», «Ой три дороги широкі ... » та ін.). Поет, у якого під час обшуку знайшли альбом «Три літа», трактувався жандармами як найнебезпечніший політичний злочинець. З усіх членів організації він був підданий найсуворішому покаранню. За «твір віршів на малоросійській мові найобурливішого змісту», що відобразилося, зокрема, у пропаганді ідеї про можливість існування України як самостійної держави, 30 травня 1847 поет був засуджений до заслання рядовим солдатом в Окремий Оренбурзький корпус з особистою резолюцією Миколи I: «під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати».

Протягом заслання поет перебував в Оренбурзі (червень 1847 р., вересень 1849 — травень 1850 р.), Орській фортеці (червень 1847 — травень 1848 р.), Новопетровській фортеці (травень 1850 — літо 1857 р.). Був учасником Аральської експедиції (травень 1848 — вересень 1849 р.).

Для Шевченка почалося важке, безрадісне і безправне життя солдата. Довелося пройти через всі знущання. А особливо важко було терпіти заборону писати й малювати. Але воля поета була нездоланна: таємно, «ховаючись від начальства», продовжував малювати і писати вірші. Не припиняючи і в засланні боротися своїм полум'яним словом проти несправедливості, поет написав поему «Царі», повну ненависті до коронованих катів.

Завдяки підтримці окремих місцевих офіцерів періоди жорстокого режиму заслання чергувалися з певними послабленнями. Вражені інтелектом і художнім талантом Шевченка, вони дозволяли йому покидати казарму, а за це він навчав їх дітей і писав портрети членів сімей.

Під час заслання Шевченко познайомився і зблизився з іншими політичними в'язнями, зокрема учасниками польських національно-визвольних повстань Б. Залеським і З. Сераковським.

Українські та російські друзі робили все можливе, щоб полегшити тяжку долю поета, допомагаючи йому морально і матеріально. Незважаючи на клопотання у 1848-1849 р. перед владою, заборона «писати і малювати» так і не була знята. Та Шевченко продовжував таємно писати вірші, переховуючи написане за халявою чобота (звідси назва – «захалявні книжечки»; збереглося чотири, написані у 1847, 1848, 1849, 1850 рр.), і малювати.

На засланні він створив багато віршів і поем («Княжна», 1847 р.; «Варнак», 1848 р.; «Марина», 1848 р.; «П. С.», 1848 р.), чудові зразки філософської, пейзажної і інтимної лірики.

Свою творчість Шевченко продовжив під час Аральської описової експедиції (1848-1849 рр.), до складу якої він офіційно увійшов як художник. У цей час ходив у цивільному одязі, жив на приватній квартирі. Але, за доносом одного з офіцерів про порушення царської заборони писати й малювати, 23 квітня 1850 року Шевченка знову було заарештовано і відправлено до Орської кріпостіі. Хоча перший період перебування Шевченка в Орській кріпості був надто тяжкий для нього, він ще якось зносив своє нещастя. Коли ж у травні 1850 р. його знову привезли туди під суворий нагляд і помістили у кріпості разом з арештантами, з якими він виконував усі призначені для них роботи, Шевченко у повній мірі пізнав становище арештанта. Про цей дуже важкий для нього час Шевченко не любив згадувати й говорити, і подробиці його життя за ті п'ять місяців, мабуть, нікому не відомі.

Восени того ж року Шевченка переводять до Новопетровської фортеці на безлюдний півострів Мангишлак, де поет і перебував протягом семи років. Друге заслання негативно позначилося на творчості поета. Свідченням цього є хоча б той факт, що за перші чотири роки заслання Шевченко написав більше ста ліричних творів, серед яких сім поем, а за наступні сім років заслання – один вірш.

Після смерті Миколи I (березень 1855 р.) на хвилі деякої лібералізації режиму група українських і російських інтелігентів за посередництвом сестри Олександра II княжни Марії Миколаївни виклопотала дозвіл на звільнення Т. Шевченка від військової служби (1 травня 1857 р.) та проживання в Петербурзі, однак під суворим наглядом поліції. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести «Щоденник».


Життя і творчість останніх років (1857-1861 рр.)

2 серпня 1857 року Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Вже дорогою він почав малювати краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Та доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньому Новгороді.

За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у «Більшу книжку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава». Згодом, одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

Диплом Т. Шевченка на звання академіка

27 березня Шевченко прибув до Петербурга і відразу поринув у місцеве суспільне та культурне життя. Знайомиться з М. Чернишевським. Жив поет спочатку у свого близького товариша Михайла Лазаревського (з 1850 року — радник Петербурзького губернського правління), а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Після заслання Шевченко, як художник, приділяє найбільшу увагу гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.

Крім того, Тарас Григорович займається перекладом художніх творів. У 1856 році почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів.

У грудні 1858 року він домігся дозволу на зняття офіційної заборони щодо друку своїх творів. І вже на початку 1859 року виходить збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко», пізніше нове видання «Кобзаря» та двома накладами альманах «Хата» з дев'ятьма новими поезіями, об'єднаними під редакційною назвою «Кобзарський гостинець» (1860), друкується «Південноросійський буквар» (1861). Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні.

2 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. У портретах, картинах, акварелях і малюнках в альбомах він правдиво відтворив істотні сторони дійсності, народного побуту.

Небайдуже ставився поет до поширення освіти серед народу. В 1861 році Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його «Букварь южнорусский».

Навесні 1859 року Т. Шевченко, відданий під нагляд поліції, отримав дозвіл виїхати в Україну. Він мав намір придбати землю і побудувати будинок. Влітку Тарас Григорович приїхав у рідну Кирилівку, де жили його брат і сестра, щоб побачитися з ними після довгої розлуки. За свідченням М. Максимовича, у якого Шевченко жив у червні 1859 р. в селі Прохорівка на Полтавщині, поет-революціонер «проводив час в полі і інших місцях; малював, розмовляв з селянами ...».

Т. Шевченко був твердо переконаний у тому, що реформа, яка готувалася тоді і про яку багато говорили в суспільстві, нічого не дасть селянству. У своєму творі «Я не хворію» (1858) поет закликає не вірити цареві, не чекати від нього волі, а самим завоювати її зі зброєю в руках.

13 липня 1859 року Т. Шевченка знову заарештували і посадили в Київську фортецю. Після допиту його зобов'язали негайно повернутися до Петербурга під нагляд жандармів.

У другій половині листопада 1859 року його здоров'я різко погіршало. Наслідки ревматизма, набутого у засланні, все більше давали про себе знати. Напружена робота, погані умови життя і загальна невлаштованість побуту лише сприяли розвитку хвороби. Тарас Григорович з кожним днем слабшав. Зима тягнулася для нього надзвичайно довго.

Здоров'я продовжувало різко погіршуватися, і до нового 1861 року він уже був прикутий до ліжка. У січні та лютому були, правда, короткі періоди полегшення, він відчував себе здатним працювати, гравірував, писав портрети. Скаржився на біль у грудях і сильну задишку. «От якби до весни дотягти», — говорив Тарас Григорович, — та на Україну ... Там, може, і стало б легше, там, може, ще хоч трошки подихав би ... А їхати треба: помру я тут неодмінно, якщо залишусь».

На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше. 13 січня він одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу «Основа», де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою «Кобзар». У рецензії «Современника» на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. Сам поет, в своєму останньому вірші «Чи не покинуть нам, небого» висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв було виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Та друзі Шевченка зробили все для того, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні.

26 квітня 1861 року домовину з тілом поета поїздом перевезли до Москви, потім до Києва, а далі на пароплаві «Кременчуг» до Канева. Тут на Чернечій (тепер Тарасова) горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу, що стала священним місцем не тільки для українського, а й інших народів світу.

Пам'ять про Тараса Григоровича Шевченка дорога не лише для українців, а й для кожного, хто здатен цінувати талановиту, по-справжньому особливу людину, від якої струменяться потоки світла. Його ім'я відоме в усьому світі: у багатьох країнах встановлено пам'ятники, його ім'я носять заклади культури, освіти, площі, вулиці. Твори Кобзаря перекладені майже 100 мовами світу.

Безсмертними та могутніми залишаються сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність лірики митця, гострота і пристрасність його слова, пісенність віршів, самовіддана любов до Батьківщини, свого народу.

Шевченко-художник

«Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. 
Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури».
 
І. Я. Франко

В історії художньої культури кожного народу є митці, імена яких овіяні особливою любов'ю і славою, як найдорожча національна святиня і гордість. 
Таким митцем в Україні є Тарас Григорович Шевченко — великий народний поет і художник, що з найбільшою повнотою відбив у своєму генії багатогранне духовне багатство рідного народу, його вільнолюбність і силу, красу і мудрість, його поривання й думи.

Кріпацький син, що могутністю свого генія і нелюдським напруженням сил піднявся до вершин духовної культури, Тарас Шевченко викликав подив і захоплення у своїх сучасників та шанувальників сьогодення багатим запасом знань у найрізноманітніших сферах, особливо в галузі естетичної культури, історії і теорії мистецтв.

Поезія та живопис у творчості Шевченка нерозривно пов'язані між собою. У живописі він був поетом, у поезії — живописцем. Малювання і поезія стали для нього життєвою потребою, вираженням творчої індивідуальності. До теперішнього часу збереглися 240 поетичних творів і 1200 мистецьких робіт художника. 
Видатний митець пробував себе у різноманітній техніці, навіть у скульптурі, а за успіхи у гравюрі йому було присвоєно звання академіка.




РЕГІОН

СНЯТИНСЬКИЙ РАЙОН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання 

СТАТИСТИКА


_

Розробник: ЗАТ "Софтлайн" © Веб-портал органів державної влади та органів місцевого самоврядування Івано-Франківської області