7 грудень 2019
Пошук
Розширений пошук

Реєстрація

Логін
Пароль
Увійти
Реєстрація
Інститути влади

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


.
Корисна інформація
 На головну / Тлумацьке бюро правової допомоги

Чи можна розірвати договір оренди земельної ділянки достроково?

 

     Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.  

      Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, а також укладеним між сторонами договором оренди землі.

      Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Iстотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

      Таким чином, нормами чинного законодавства України визначено два шляхи дострокового розірвання договору оренди землі: за згодою сторін та за рішенням суду.

      У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим Проте, більшість укладених договорів оренди земельної ділянки не містять у своєму тексті права розірвання договору в односторонньому порядку.

      Підставою для дострокового розірвання договору оренди землі за рішенням суду, згідно з ст. 32 Закону України «Про оренду землі» є невиконання сторонами обов’язків, передбачених умовами договору, випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.  Тобто, підставою для судового рішення про дострокове розірвання договору оренди землі є невиконання умов договору та порушення норм чинного законодавства України.

Як приклад, може бути: нецільове використання земельної ділянки, несплата орендної плати, екологічна шкода ділянці від діяльності орендаря, її забруднення та забур’янення, передача в суборенду земельної ділянки без письмової згоди орендодавця і таке інше.

      Отже, якщо ніяких порушень за орендарем не виявлено, то потрібно дочекатися закінчення терміну дії договору або все ж таки домовитися про розірвання договору за згодою сторін. В такому випадку кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до чинного законодавства.

Тлумацьке бюро правової допомоги

Івано-Франківського місцевого центру

З надання БВПД

 

 

Посилення відповідальності за порушення у сфері трудового законодавства.

При звiльненнi працiвника виплата всiх сум, що належать йому вiд пiдприємства, установи, органiзацiї, провадиться в день звiльнення. Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.

Якщо працiвник в день звiльнення не працював, то зазначенi суми мають бути виплаченi не пiзнiше наступного дня пiсля пред'явлення звiльненим працiвником вимоги про розрахунок. (ст.41 КЗпП України).

В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При наданні відпустки з наступним звільненням розрахунок з працівником повинен бути здійснений в останній день роботи перед відпусткою, хоча в трудовій книжці працівника як день звільнення буде зазначений останній день відпустки.

У разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Відсутність коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних працівникові коштів та не звільняє його від відповідальності.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

З 1 січня 2018 року розмір мінімальної заробітної платні становить не менше 3723 гривень. Держава суттєво посилила відповідальність за порушення у сфері трудових відносин, щоб зобов’язати роботодавців виплачувати своїм працівникам зарплату не нижче мінімальної. Крім фінансової відповідальності, за порушення вимог трудового законодавства передбачена адміністративна та кримінальна.

 

Стаття 265 Кодексу законів про працю передбачає фінансову відповідальність для юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, а саме:

- фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплата заробітної плати без нарахування та сплати ЄСВ.

у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати

(111 690 грн.) за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення

- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі

у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати (11 169 грн.)

 

- недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці (виплата зарплати нижче мінімальної)

у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати

(37 230 грн.) за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення

- недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України "Про військовий обов’язок і військову службу", "Про альтернативну службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"

у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати

(37 230 грн.) за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення

- недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні

у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати (11 169 грн.)

 

Стаття 41 (пункти 1 – 4) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність, а саме:

Порушення встановлених термінів виплати зарплати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення законодавства про працю

Штраф з посадових осіб та приватних підприємців від 30 до 100 нмдг (від 510 до 1 700 грн.)

У разі повторного вчинення протягом року — штраф від 100 до 300 нмдг          (від 1 700 до 5 100 грн.)

Фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства

Штраф з посадових осіб та приватних підприємців від 500 до 1 000 нмдг (від 8 500 до 17 000 грн.)

У разі повторного вчинення протягом року — штраф від 1 000 до 2 000 нмдг (від 17 000 до 34 000 грн.)

До адміністративної відповідальності посадових осіб підприємств, а також фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями, може бути притягнуто на підставі ст. 41 КпАП. Підставою для рішення суду є направлений в суд протокол про накладання адміністративного штрафу, який виписує інспектор з органу Держпраці чи виконавчого органу місцевої ради під час перевірки роботодавців.

Кримінальний Кодекс України передбачає таку кримінальну відповідальність:

Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю (п.1 ст.172 КК)

Штраф від 2 000 до 3 000 нмдг (від 34 000 до 51 000 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправні роботи на строк до 2 років.

Незаконне звільнення з роботи з особистих мотивів або інше грубе порушення законодавства про працю, вчинене повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки або матері, яка має дитину до 14 років або дитину-інваліда (п.2 ст.172 КК)

Штраф від 3 000 до 5 000 нмдг (від 51 000 до 85 000 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років, або виправні роботи на строк до 2 років, або арешт на строк до 6 місяців.

Грубе порушення угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (п.1 тст.173 КК).

Штраф до 50 нмдг (до 850 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років, або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років.

Грубе порушення угоди про працю шляхом обману або зловживання довірою, або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, вчинені щодо громадянина, з яким укладено договір про роботу за межами України (п.2 ст.173 КК).

Штраф від 50 до 100 нмдг (від 850 до 1 700 грн.) або обмеження волі на строк до 3 років.

Безпідставна невиплата заробітної плати більше ніж за один календарний місяць, вчинена умисно керівником підприємства чи приватним підприємцем (п.1 ст.175 КК).

Штраф від 500 до 1 000 нмдг (від 8 500 до 17 000 грн.) або виправні роботи на строк до 2 років, або позбавлення волі на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Безпідставна невиплата зарплати більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, якщо така невиплата стала наслідком нецільового використання коштів, призначених для цих цілей (п.2 ст.175 КК).

Штраф від 1000 до 1 500 нмдг (від 17 000 до 25 500 грн.) або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на строк до 5 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

 

Посилення відповідальності за порушення у сфері трудового законодавства

При звiльненнi працiвника виплата всiх сум, що належать йому вiд пiдприємства, установи, органiзацiї, провадиться в день звiльнення. Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.

Якщо працiвник в день звiльнення не працював, то зазначенi суми мають бути виплаченi не пiзнiше наступного дня пiсля пред'явлення звiльненим працiвником вимоги про розрахунок. (ст.41 КЗпП України).

В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При наданні відпустки з наступним звільненням розрахунок з працівником повинен бути здійснений в останній день роботи перед відпусткою, хоча в трудовій книжці працівника як день звільнення буде зазначений останній день відпустки.

У разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Відсутність коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних працівникові коштів та не звільняє його від відповідальності.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

З 1 січня 2018 року розмір мінімальної заробітної платні становить не менше 3723 гривень. Держава суттєво посилила відповідальність за порушення у сфері трудових відносин, щоб зобов’язати роботодавців виплачувати своїм працівникам зарплату не нижче мінімальної. Крім фінансової відповідальності, за порушення вимог трудового законодавства передбачена адміністративна та кримінальна.

 

Стаття 265 Кодексу законів про працю передбачає фінансову відповідальність для юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, а саме:

- фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплата заробітної плати без нарахування та сплати ЄСВ.

у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати

(111 690 грн.) за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення

- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі

у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати (11 169 грн.)

 

- недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці (виплата зарплати нижче мінімальної)

у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати

(37 230 грн.) за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення

- недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України "Про військовий обов’язок і військову службу", "Про альтернативну службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"

у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати

(37 230 грн.) за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення

- недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні

у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати (11 169 грн.)

 

Стаття 41 (пункти 1 – 4) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність, а саме:

Порушення встановлених термінів виплати зарплати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення законодавства про працю

Штраф з посадових осіб та приватних підприємців від 30 до 100 нмдг (від 510 до 1 700 грн.)

У разі повторного вчинення протягом року — штраф від 100 до 300 нмдг (від 1 700 до 5 100 грн.)

Фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства

Штраф з посадових осіб та приватних підприємців від 500 до 1 000 нмдг (від 8 500 до 17 000 грн.)

У разі повторного вчинення протягом року — штраф від 1 000 до 2 000 нмдг (від 17 000 до 34 000 грн.)

До адміністративної відповідальності посадових осіб підприємств, а також фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями, може бути притягнуто на підставі ст. 41 КпАП. Підставою для рішення суду є направлений в суд протокол про накладання адміністративного штрафу, який виписує інспектор з органу Держпраці чи виконавчого органу місцевої ради під час перевірки роботодавців.

Кримінальний Кодекс України передбачає таку кримінальну відповідальність:

Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю (п.1 ст.172 КК)

Штраф від 2 000 до 3 000 нмдг (від 34 000 до 51 000 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправні роботи на строк до 2 років.

Незаконне звільнення з роботи з особистих мотивів або інше грубе порушення законодавства про працю, вчинене повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки або матері, яка має дитину до 14 років або дитину-інваліда (п.2 ст.172 КК)

Штраф від 3 000 до 5 000 нмдг (від 51 000 до 85 000 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років, або виправні роботи на строк до 2 років, або арешт на строк до 6 місяців.

Грубе порушення угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (п.1 тст.173 КК).

Штраф до 50 нмдг (до 850 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років, або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років.

Грубе порушення угоди про працю шляхом обману або зловживання довірою, або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, вчинені щодо громадянина, з яким укладено договір про роботу за межами України (п.2 ст.173 КК).

Штраф від 50 до 100 нмдг (від 850 до 1 700 грн.) або обмеження волі на строк до 3 років.

Безпідставна невиплата заробітної плати більше ніж за один календарний місяць, вчинена умисно керівником підприємства чи приватним підприємцем (п.1 ст.175 КК).

Штраф від 500 до 1 000 нмдг (від 8 500 до 17 000 грн.) або виправні роботи на строк до 2 років, або позбавлення волі на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Безпідставна невиплата зарплати більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, якщо така невиплата стала наслідком нецільового використання коштів, призначених для цих цілей (п.2 ст.175 КК).

Штраф від 1000 до 1 500 нмдг (від 17 000 до 25 500 грн.) або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на строк до 5 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Порядок узаконення самочинного будівництва

Дуже часто в Тлумацьке бюро безоплатної правової допомоги звертаються громадяни з таким питанням, як узаконення самочинно збудованої будівлі.

Спочатку збудували, а вже потім виникає думка, а що далі?   На жаль, питання законності будівництва чи перебудови не дуже турбує громадян  при здійсненні цих робіт, однак проблеми з’являються  пізніше, коли виникає потреба оформити право власності на забудову, укласти договір відчуження чи скласти заповіт.       

Відповідно до ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту  або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Видами самочинного будівництва може бути як здійснення нового будівництва, так і перебудова об´єкта, а також будівництво із суттєвим відхиленням від проекту.

Проте, така самочинно збудована будівля не може перебувати в невизначеному стані і потребуває  узаконення. Нормативно-правовими актами, які регулюють питання легалізації самочинного будівництва, є: Конституція України, ЦКУ, ЗКУ, ККУ, КУАП, Закон України «Про основи містобудування, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закон України «Про архітектурну діяльність», Закон України «Про будівельні норми», Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів.

Відповідно до ч. 2. ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

На сьогоднішній  день існує три способи легалізації самочинного будівництва:  1. Основний – в судовому порядку; 2. Спрощений – в адміністративному порядку (через Державну архітектурно-будівельну інспекцію України);              3.Місцевий – через створені місцевими територіальними громадами постійно діючі комісії з питань самочинного будівництва.

1. Узаконення самочинного будівництва через  суд — основний спосіб легалізації самочинного будівництва

Статтею 376 ЦК України чітко передбачено випадки, коли, здійснивши самочинне будівництво, забудовник може сподіватися на позитивне для себе рішення суду.

На вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України). Стаття передбачає можливість задоволення вимоги  забудовника у випадку, коли будівництво було здійснено ним без відповідних на те дозволів, але в той же час забудовник являється власником земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням або володіє правом користування такою земельною ділянкою.

Також, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно» (ч. 3. ст. 376 Цивільного кодексу України). Це може бути: безоплатна передача земельної ділянки громадянину із земель державної або комунальної власності; набуття у власність земельної ділянки, що надана для цієї мети іншій особі; укладення цивільно-правового договору, який дає право забудови; прийняття компетентним органом рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Зацікавленій особі для узаконення самочинно збудованої будівлі слід звернутись до суду з позовом про визнання права власності на самочинно побудований об’єкт нерухомого майна. Також, до позовної заяви необхідно подати висновок компетентних органів про можливість надійної та безпечної експлуатації об’єкта.

У ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до п. 10. Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 461 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015) у випадку визнання права власності на самочинно збудований об’єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об’єкта. Зазначений пункт регламентує порядок проведення технічного обстеження. Додатком 5 до Порядку передбачена Декларація про готовність до експлуатації самочинно збудованого об’єкта, на який визнано право власності за рішенням суду.

2. Адміністративний (спосіб узаконення самочинного будівництва передбачений законодавством лише для конкретних об’єктів, а саме:

– індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських(присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, збудованих у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року;

– збудованих до 12 березня 2011 року громадських будинків I і II категорій складності, будівель і споруд сільськогосподарського призначення I і II категорій складності.

Процедура прийняття в експлуатацію перерахованих вище самочинно побудованих об’єктів визначена Порядком прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт (затверджений наказом Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.04.2015 р. № 79).

У такому випадку для отримання права власності на самочинно побудований об’єкт нерухомості заявникові необхідно подати до територіального органу ДАБІ такі документи:

– заяву про прийняття в експлуатацію об’єкта (в ній вказується загальна інформація про заявника, найменування та місце розташування об’єкта);

– звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об’єкта, або технічний паспорт для індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, прибудов до них загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них загальною площею до 100 квадратних метрів;

– декларацію про готовність об’єкта до експлуатації (у двох примірниках);

– нотаріально засвідчені копії технічного паспорта та документу, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено об’єкт.

З. Місцевий спосіб узаконення самочинного будівництва через постійні комісії з питань самочинного будівництва

У деяких територіальних громадах  утворено постійні комісії з питань самочинного будівництва та затверджено положення про порядок розгляду питань, пов’язаних із самочинним будівництвом. Відповідно до положення  особа, що здійснила самочинне будівництво, звертається до органів місцевого самоврядування із заявою про збереження майна, відведення земельної ділянки (у випадку, якщо особа не є її власником або користувачем), при цьому до заяви додаються технічний висновок про відповідність самочинно збудованого об’єкту будівельним нормам, природоохоронним, пожежним та іншим, передбаченим законодавством вимогам для конкретного об’єкта та нотаріально завірену заяву про зобов’язання забудовника нести усі витрати та ризики, пов’язані із оформленням самочинного будівництва. Обов’язковим документом є підтвердження про сплату штрафних санкцій.

Місцевий орган архітектури та містобудування аналізує усі надані забудовником документи та разом зі своїм висновком щодо можливості збереження самочинно збудованого об’єкта подає їх на розгляд постійної комісії з питань самочинного будівництва. Якщо комісією приймається рішення на користь заявника щодо самочинно будівництва, йому пропонується замовити в проектній організації містобудівне обґрунтування розміщення самочинно побудованого об’єкта та оформити право власності чи користування на земельну ділянку.         Після цього заявнику необхідно звернутися до органу місцевого самоврядування для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування самовільно збудованого об’єкта. За умови прийняття позитивного рішення на користь заявника він замовляє у розробника документації із землеустрою відповідний проект, який після визначеного законодавством погодження та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі подається на затвердження. Орган місцевого самоврядування у разі затвердження проекту одночасно приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування. Далі, відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєструється право власності чи користування на відповідну земельну ділянку

Після отримання документу, що посвідчує право на земельну ділянку, особа розпочинає всі дії задля узаконення будівництва як забудовник, що має намір здійснити будівництво нового об’єкта з дотриманням вимог чинного законодавства. Для цього він повинен виконати такі кроки:

– отримання у відповідних органах та організаціях містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки і технічних умов, інших вихідних даних, якщо їх отримання передбачене місцевими правилами;

– проектування. Передбачає розроблення сертифікованим виконавцем проектно-кошторисної документації на будівництво об’єкта. При цьому слід пам’ятати, що проектно-кошторисна документація для кожного конкретного об’єкта будівництва повинна бути виконана в обсязі, передбаченому вимогами чинних норм;

– отримання в Державній архітектурно-будівельній інспекції дозволу на виконання будівельних робіт;

– прийняття об’єкта в експлуатацію (реєстрація повідомлення, декларації чи видача сертифіката.

Така, процедура легалізації самочинного будівництва – це скоріше виняток, оскільки визначена рішеннями певних громад.

Власник, який вирішив почати будівництво і не оформив дозвіл або декларацію на розпочате будівництво, повинен розуміти, що: будівництво може бути зупинено; зведений ним об’єкт вважатиметься незаконно збудованим; на такий об’єкт він не зможе отримати право власності;– споруда може підлягати знесенню: суб’єкт (власник самочинного будівництва) може нести кримінальну, адміністративну або майнову відповідальність згідно з чинним законодавством.

Розмір аліментів на 2017 рік в Україні

Сімейні відносини, дуже не передбачувані. Кожен мріє про міцну родину, проте не завжди вдається зберегти стосунки. Саме тоді виникають розбіжності у поглядах та їх вирішенні. Одним з найгостріших питань постає проживання та утримання дитини, а саме, сплата аліментів.

Всім відомо, що батьки зобов’язані утримувати дитину до її повноліття, а той, з батьків, що проживає окремо, ще й сплачувати аліменти. Тут часто відбуваються суперечки.

Найпростішим вирішенням є домовленість сторін, тобто добровільно встановити дату та суму грошей, необхідних на дитину. Та не можна забувати про ті випадки, коли батько та мати не змогли дійти спільного висновку. Що ж робити тоді?

В такому випадку залишається звертатись до суду, з питанням про вирішення суми аліментів. Суд збирає необхідну інформацію, про те під час винесення рішення суддя керується не лише фактичними даними, а й моральним переконанням. На розмір сплати можуть впливати різні фактори. Так, наприклад, дохід Відповідача (особи, яка має сплачувати аліменти) є мінливим, не регулярним, або інколи сплачується в натурі. Це великою мірою впливає на збільшення чи зменшення розміру аліментів, але в будь-якому випадку, не може бути менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В таких ситуаціях необхідно звернутись до Закону України «Про Державний Бюджет», де вказано сталу грошову суму на кожен період року.Слід не забувати, що сума сплати аліментів змінюється не лише кожного року, а й у певних періодах, що також вказано в законі. Невеликій кількості громадян є відомим цей факт, тому дуже часто батьки допускаються помилки, та не отримують кошти, які належать їм на утримання дитини.

Так, станом на 2017 р. встановлено прожитковий мінімум дітей віком до 6 років:

з 1 січня 2017 року – 1355 гривень; мінімальна сума на одну дитину – 406,50 грн.

з 1 травня – 1426 гривень; мінімальна сума на одну дитину – 427,80 грн.

з 1 грудня – 1492 гривні; мінімальна сума на одну дитину – 447,60 грн.

Прожитковий мінімум дітей віком від 6 до 18 років:

з 1 січня 2017 року – 1689 гривень; мінімальна сума на одну дитину – 506,70 грн.

з 1 травня – 1777 гривень; мінімальна сума на одну дитину – 533,10 грн.

з 1 грудня – 1860 гривень; мінімальна сума на одну дитину – 558 грн.

(Згідно з Законом України «Про Державний Бюджет 2017»)

Після винесення ухвали суддею, ухвала та виконавчий лист передається до Державної Виконавчої Служби. Саме там займаються розрахунком аліментів. В багатьох випадках саме на цьому етапі створюється стала помилка, яка в наслідку стане вам в значну суму коштів, на які ви б могли розважити дитину або придбати щось необхідне.

Найчастіше, органи Державної виконавчої служби не відслідковують періоди зміни суми прожиткового мінімуму дитини, або зміну віку (в даному випадку зміна віку важлива з 5 років на 6 років, коли дитина переходить на інший прожитковий мінімум).

Для запобігання цієї помилки, радимо Вам слідкувати за розрахунками Державної Виконавчої Служби, а також Законами України. А краще, звертайтесь до фахівців бюро правової допомоги чи спеціалістів з питань сімейного права, де Вам допоможуть із вирішенням Ваших питань, дадуть поради та проконтролюють усі процеси для запобігання помилок та порушення Ваших прав!

 

Громадяни України у своєму повсякденному житті зіштовхуються з необхідністю звертатися по тим чи іншим питанням в установи, організації, органи влади тощо

Право на звернення є одним з конституційних прав громадян України. Зокрема ст. 40 Конституції України говорить: «Усі вправі направляти індивідуальні чи колективні письмові звертання або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадовим і службовим особам цих органів, що зобов'язані розглянути звертання і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.»

Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України, наданого ст. 40 Конституції України, права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян у відповідності їх статутом пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржити дії посадових осіб, державних і суспільних органів. Закон забезпечує громадянам України можливість брати участь у керуванні державними і суспільними справами, поліпшувати роботу органів державної влади і місцевого самоврядування, установ, організацій незалежно від форм власності, відстоювати свої права і законні інтереси і відновлювати їх у випадку порушення.

Право громадян на звертання - це одне з найбільш важливих, , як мені здається, політичних прав громадян. Звичайно, неважливих прав бути не може, але дане політичне право достатнє актуально сьогодні саме в нашій країні, тому що здійснення права на звернення допомагає здійсненню і захисту інших прав людини і громадянина.

Право громадян звертатися особисто, а також направляти індивідуальні і колективні звертання в державні органи й органи місцевого самоврядування є одним з найважливіших засобів прояву суспільно-політичної активності громадян, зацікавленості їх у суспільних справах, а також захисту ними своїх прав.

Отже, право громадян на звернення закріплене в:

1) ст.40 Конституції україни від 28.06.1996р.

2) Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р. зі змінами та доповненнями.

3) Законі України від 23.12.1997р. "Про уповноваженного Верховною Радою України з прав людини".

4) Цивільний кодекс України.

5) Європейська конвенція по правах людини.

03 січня 2017 року Петро Порошенко підписав Закон України «Про Вищу раду правосуддя». Цим документом, зокрема, внесені зміни до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» в частині розширення кола осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу

Метою зазначених законодавчих змін є посилення соціальних гарантій шляхом розширення кола осіб, які мають право на гарантовану державою безоплатну вторинну правову допомогу.

Насамперед, йдеться про внутрішньо переміщених осіб та осіб, які до сьогодні лише претендували на отримання такого статусу/

Така ж соціальна гарантія встановлена для осіб, які претендують на отримання статусу учасника бойових дій. Крім того, безоплатна вторинна правова допомога ветеранам війни, у тому числі учасникам бойових дій, іншим особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надаватиметься не лише з питань їх соціального захисту, як це було до прийняття зазначених змін, а з будь-яких інших питань.

Також змінилися підходи до визначення рівня малозабезпеченості, що є критерієм для отримання безоплатної вторинної правової допомоги:

- по-перше, особа матиме таке право, якщо її дохід не перевищує двох прожиткових мінімумів;

- по-друге, враховуватиметься середньомісячний дохід особи, яка звертається за допомогою, а не середньомісячний сукупний дохід сім’ї, як це було дотепер.

Внесені зміни враховують об’єктивну потребу у забезпеченні доступу до безоплатної правової допомоги особам, які мають дохід, що дорівнює прожитковому мінімуму або навіть більше, проте є недостатнім для самостійної оплати правових послуг. Крім того, прийняті зміни зроблять особу незалежною від доходів інших членів сім’ї у питанні звернення за безоплатною правовою допомогою. Насамперед, це уможливить звернення за такою допомогою осіб, законні інтереси та права яких порушуються в сім’ї.




.

Електронна пошта

vptlum@ukr.net

 

23803078@mail.gov.ua

 

 

Опитування експортерів щодо подальшої лібералізації валютного законодавства
 
21 листопада День Гідності та Свободи
«Реформа системи інтернатів. «Чому я тут?» Чому 100 тисяч дітей знаходить в інтернатах. 92% з них мають батьків»
Я маю право
Нова банкнота 1000 гривень (корисна інформація)
Про забезпечення функціонування української мови як державної
Єдиний голос - комунікаційна платформа
Інформаційна кампанія "Герої наших сердець"
Рада регіонального розвитку

.

Оперативна інформація з питань цивільного захисту та дій у надзвичайних ситуаціях

 

Статистика сайту

MyCounter - счётчик и статистика


.

Розробник: ЗАТ "Софтлайн" © Веб-портал органів державної влади та органів місцевого самоврядування Івано-Франківської області